Я, Вінницька Ірена, 1913 року, по чоловіку Горошко. Батько мій був священником. Я вступила в 1927 р. до вчительського семінару м. Перемишля. Жила в Українському інституті для дівчат. Там існувала організація Пласт, котрим керувала Цьопа Паліїв. Я є її вихованкою. Пластовий курінь семінару носив ім’я Світлани Харченко, героїні визвольних змагань з Східної України, Січового Стрільця…
…З табору на Соколі пригадую: Цьопу Паліїв, Корінець, Пригоду – вела руханку, Мойсович – обозну, дуже енергічну. Кухарем був бувший Український Січовий Стрілець, шо готовив і ще в армії УСС, мав досвід варення їди для такого масового загалу. Нас, в таборі, було 200 дівчат, маю знимки з табору!
За Цьопу був дуже гарний віршик:
Наша славна комендантка доступила честі
Що про неї будем нині різні речі плести.
Пластунка вона ідейна, тиха патріотка,
Славна організаторка, це правда і не пльотка.
Всім вона тут командує,
І всім передує,
І преславну нашу братву
Кормить і годує.
А ще хоче, щоб мундури
Всі були до ладу,
Тому всіх нас оглядає –
Спереду і ззаду.
З ліхтарною виглядає,
Наче привид з неба,
А як гляне, то не знаєш
Куди втікать треба.
Але тая злая міна,
Не довго триває –
Бо вже пані – комендантка
Знов ся усміхає.
Ми Цьопу Паліїв дуже обожали. Вона вела з великим натхненням розповідала про патріотичні історичні події. Ми дивилися на то з захопленням, майже на неї молилися…
…На другій знимці є пластова, команда табору “Сокола”: Цьопа Паліїв, Рибачек, Ірина Стрийська, Корінець. Не бачу тут обозної Мойсевич (порекло Майко). Є знимка, коли до нас, на Сокіл приїхали німецькі скаути – пфадфіндери. Це був 1929 рік. Є знимка, де ми робили прогульку на Скит – Манявський, до водопаду.
…За табор на Соколі – платилося 50 злотих. В табор так хотілося їхати, що я, навіть хворою, трохи – на “Свинку”, поїхала. І хоч милася в зимній воді, хвороба пропала. Вилікувало здорове повітря і чиста вода рідного “Сокола”. Воду до табору подавали відрами, стаючи один за другим ланцюгом: від потічка до кухні. Кухар, бувший УСС, варив добре. Все був усміхнений, завжди веселий. Про нього навіть склали пісню: “Про Фас” (від слова фасувати, з німецької мови, тобто розкладати, роздавати по порціях певною вагою чи кількістю).
По фас з підем всі враз
Хай л’ється зупа фасолева
І риж, і риж, і ще раз риж,
А часом каша не мащена.
Всі ми веселі і жваві
Любимо працю і Пласт
По фас, по фас,
Підем всі враз.
В табор на “Сокіл” приїздили пластуни зі всієї України. Були із Галичини, із Волині, були і емігранти із Східної України. Вони жили з нами в Інституті, для дівчат м. Перемишля. Багато, після розгрому, з Петлюрівської Армії, опинилося в м. Калуші.
Що дав мені Пласт? Дав колосальне патріотичне виховання, котре вщепили нам в кров. Пласт має чудовий девіз: “Вірність Богові і Україні”, кращих дороговказів не може бути. Патріотичне і всестороннє виховання – це є дуже гарні дороговкази і постуляти. Пласт є мирна організація, котра вимагає працювати над собою, пізнавати свій рідний край, вчитися. Чи може бути щось ліпше! Пригадую приїзд Верховного Отамана Северина Левицького. Як ми всі таборовички, до цього приїзду готувалися, як до величезного свята! Як він приїхав ми чистилися, прасувалися, стояли в рядах. Коли він нам подав руку -то серце так билося, що мало не вискакувало з грудей. То було надзвичайно! Мабуть перед генералами так не стояли і дрожали, і так святочно приймали: як нашого Верховного Отамана – Северина Левицького…
СКОБ!
Записав Любомир Довбуш,
24.XII.1990 р.