…Мною була висунута думка, щоб усі кошти, що надходять на розвиток Пласту в Україні чи Фонд Начального Пластуна спрямувати на один (max два) проекти і за рік – другий їх виконати. Наприклад, завершити відбудову “Сокола” під викінчення і про його проблеми забути. Розуміння необхідності такого підходу висловив і Богдан Гаврилишин, але ніхто включно з Начальним Пластуном не схотіли до цього прислухатись. Бо чомусь всіх задовільняла схема, коли гроші ідуть на все і всюди і в чому досягли поступу в розвитку нікому не зрозуміло.
Як би там не було, але якщо 40 тис. $ які пішли на Пласт в Україні, пустити на одну справу, то за рік чи два питання “Сокола” буде закрите. І через кілька років Пласт би мав реальну матеріальну базу. А так Пласт в Україні має у власності лише одну домівку в Донецьку, яку свого часу купили. Навіть Львівська Станиця має всі шанси залишитись без Центральної домівки, бо все дуже банально – нема ніякої власності у Львівського Пласту.
Тому дивно, що ніхто цього не заперчив, включно з Любомиром Романківим, але при цьому і не виявив бажання щось змінити. Чи принаймі зробити кроки в цьому напрямку. Тому згадую дебати в наших Кометах з приводу куди ідуть кошти з Фонду Начального Пластуна.
Мабуть саме тому ми і розбудовуєм 10 років “Сокіл” в Гринькові, “Чоту Крилатих” в Луквиці і не видно кінця-краю цим довгобудам. Точно як за Союзу…*
* вперше було надруковано в матеріалах “Бурлак”