Від тижня всі нещастя набігали зпоза Тодору. Нещастя ще були важні, великі хмари, що сірим масивом спіралися на верхи гір, закриваючи кожний клаптик блакитного склепіння. І за хвилину широкі, густі, холодні пасма звязували тісно небо зі землею, а потім несподівано розходилися, розвивалися на тонкі, тендітні смуги, що звільна скапували іскристими бризками води. Ввесь Гриньків застряг у хмарах; Каносяк виглядав наче кратер вулькану, що викидає із себе отруйну мряку; зза Тодору безупину сунули безупинні олов’яні звали хмар.