Хоч я й старший пластун, але є карним членом нашого уладу і без позволення нічого нового робити не хочу, аби не вносити анархії до пластової праці. Тож письменно на приписаному розмірі аркушу паперу, з маркою У. П. Уладу, подав прохання до найвищої пластової влади у Львові, аби дозволили мені (на свій кошт і відповідальність) виїхати до Німеччини до славного барона “Еккенера, власника вітроплаву Граф Цепелін” на науку літання аєроплянами, бальонами і цепелінами.
Також для пізнання конструкції їх машин і праці на заводах, аби в будучности послужити своїм знанням нашому народу і Пл. Уладові. Рівно через три місяці я дістав відповідь, що моє прохання перейшло через всіх референтів і, приймаючи на увагу, що то-то й то-то, позволяється Вам виїхати на науку до Німеччини, однак після повороту повинні Ви зложити звіт і т.д. і т.д. Підписи й печатка. Діставши такій папір, виїхав я спочатку до ЧСР до Праги за рекомендаціями і грошенятами. Там справа довго затрималася, бо вимагалося: мій життєпис, партійна посвідка і рекомендація двох партійних діячів. Я не є партійний, рекомендацій не дістав, так, що лише стратив час і поїхав просто до укр. центру в Німеччині. Там виложив все, як є.
Стали мене теж випитувати про це й про те. Було мені всього того за багато. Я махнув рукою й просто пішов до власника “Граф Цепелін”. Тут все, гарненько йому оповів, як я добивався рекомендацій до него й помочи й щиро просив його приняти мене до його школи.
Стало жалко Еккенерові мене за мої “хожденія по муках”. Все ще, каже, у вас, українців, не має згоди, ще не навчила вас біда з Київа. Посварив, поганьбив, але до школи приняв. Уважайте ж, працюйте, учіться, а не політикуйте, та ще нового осередку українців на моєму заводі не заложіть з новим кабінетом міністрів.
Рівно чотири роки працював я, як негр від рана до вечера на заводі між машинами, не жаліючи своїх сил. Сором мені було чути, як до нас ставляться чужі, хотів я показати, що ми є ліпшими й того доказав.
Схуд, змарнів руки в мозолях і з запахом оливи, за те я – з багатим знанням. Дістав я документи й право літання воздухоплавами. Пішов подякувати баронові Еккенерові за науку. Дуже щиро мене приняв.
Похвалив за пильність та запропонував зробити пробний лет, де я хочу, на аєропляні нової конструкції.
Я з радістю дав згоду й через тиждень був вже в дорозі. Найбільша радість моя була та, що матиму змогу бути в рідній Галичині, та побувати в околиці табору на Соколі, а пізніще показатися у Львові В. П. Команді, та документально зложити звіт. По дорозі залетів я до бідної пригнобленої Підкарпатської України, де стискають національний і пластовий рух.
Пролетів над Ужгородом, Хустом, Севлюшем, Береговом, Бичковом і другими містами, але високо, бо чехи, як побачили б синежовті знаки на аєропляні, то почали б переслідувати. Перелетів я Говерлю, “пластовий горбок” і наближався до гори Сокіл.
Вже здалека бачу чотири деревляні будинки обласного табору. Серце моє почало живійше битися. Було 7.30 год. рано. Саме купалося в потічку богато пластового Брацтва. Всі жваві, веселі а крик й голосіння були так сильні, що не чути було шуму мого мотора. Тим краще для мене. Чув раний звіт, який виглядав імпозантно.
Вийшла коменд. Ц. П. (Цьопа Паліїв – прим. ред.) нахмурена, остра, але в дійсности добра й лагідна.
Наказувала всім брати сонечні купелі за будовами курінів на полянці. Фізичне виховання для жінки, казала, дуже важне. Треба вироблювати силу й витревалість. Тому другий гурток буде носити воду до табору, третій гурток шутруватиме дорогу до “00”, а четвертий гурток буде робити сходи, бо пластуни геть попсули їх.
Все робилося точно й справно. Видно вдоволення у пластунок і розуміння таборової карности. Приємно бачити, як самостійно жінки ведуть такі чисельні табори. Здається було їх коло 200 пл., а може й більше.
Пізнійш я злетів літаком на Сокіл і побув тут кілька днів. Мною вельми тішилися таборити, а навіть виявляли охоту довідатися дещо з царства техніки. І я чимало скористав. І не вірив сам собі, що я так довго й так основно міг помилятися, як це роблять ще тепер і инші мущини.
Жаль мені стало, що дівочу працю так мало цінять мущини, а часом і висмівають її. Тоді, як я тут в таборі бачив дійсно лад і порядок, не гірше, як у пластунів.
От напр. 11. серпня велася гарна гутірка “Бій під Крутами”. Здасться реферувала Ст. І. Дуже гарно і влучно говорила про ті жертви нашої молоді за самостійність нашої України. Жаль нам тих дорогих жертв і праці понесених на алтарь війни, коли ще дотепер ми не навчилися шанувати свою гідність.
Бідна, убога нація. Бідні жертви під Крутами…
А “Веселі ватри” у дівочому таборі варті більшого признання. Дійсно пл. веселість. А найбільше визначалася пластунка, здається, 2 куріня у Львові…
В неділю стрункими рядами йшли пластунки до церкви в Перегінську й тут співали дуже гарно дібраними голосами. По церкві вели освідомляючі розмови з селянками. Говорили про наш Пл. Улад, освідомлювали національно. Чиж це не варте признання?
Жаль було мені інструкторок їх так мало а пластунок богато й вони ледви справлялися з свосю нелегкою задачею. Бачив, як працювали пластунки на кухні, в піонірській роботі, видно, що плекається з них не білоручок, а молодь праці і то всякої і легкої і тяжкої. Приходив час прощатися і я відлетів зі Сокола. Над Маківкою бачив я також пластунок, які прибули з Сокола, аби віддати честь борцям за Україну
Полетів до Львова, але банно мені було за табором на Соколі і назад туди ж відлетів.
Вернувши зі Львова на Сокіл, був я на привитанню німецьких пластунів. Дуже то весело й радісно було. Співали й танцювали. Трохи пізніше навіть був виклад “Про Німецький Улад”. Таки чужі ліпші, як наші. А мені німецькі пластуни оповідали, що українські пластуни стоять не гірше, від них. Говорили що 46 пл. склало іспит з картографії, 58 зі знакування, 50 з куховарства, 50 з будови шатер. Те саме чув я від скавм Б., що був на Джемборі.
Признаюся тихонько, що знайшов я там на Соколі й симпатії аж три. Не смійтеся: одну з 67 куріня Х. Юцьку полюбив за витревалість і працевитість, другу Пл. Бородієвич за кожночасну готовність і правдиву пластову веселість (се мені також говорили німецькі пластуни в Берліні) а третю пл. Фітьо за господарство.
Ще не рішився, яка з них на першому місці, хиба пізнаю блище в таборі або при нагоді. Не мав я часу довше лишатися на Соколі і відлетів назад.
Але й те, що бачив, полишило у мене дуже гарне вражіння з дівочого табору й тому бажаю їм щиро найкращого успіху в дальшій праці. Лише не виступайте так вороже проти нас, пластунів, та хоч в призначений день і час позвольте відвідати табор.
Вибачте, сестри, за цю неповну й коротеньку замітку, неможна здалека все бачити й добре пізнати. І так, якби не можність летіти аеропляном, то й вона не попала б до “Молодого Життя”.
А все те мушу завдячувати баронові Еккенерові.
Джерело: Молоде життя. – 25 листопада 1929. – ч. 10 (68). – С. 10-11.
